Перейти до основного вмісту

Угода з дияволом

Угода з дияволом у світлі положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів

— Так давай же, візьми, перо,
І отут підпишись — у кутку.
Тут чорт торкнувся мізинцем брови,
і підсунув мені каламар.
Я спитав його: «Що це — кров?»
— «Чорнило», — всміхнувся він.
(О.Галич "Ще раз про чорта")

(a)

Домовленість щодо будь-яких дій Ізраїлю в обмін на звільнення заручників — це визнання правосуб’єктності терористичної організації та легітимація взяття ізраїльтян у заручники в майбутньому.

Якщо Ізраїль на щось погоджується в обмін на заручників — це означає, що брати ізраїльтян у заручники вигідно, а отже їх захоплюватимуть знову, в тому числі - за кордоном.

Свого часу Ізраїль робив усе можливе (зокрема операція в Ентеббе, де загинув Йонатан Нетаньягу), аби не виконувати вимоги викрадачів заручників, і надовго припинив практику цілеспрямованого захоплення заручників.

Гілад Шаліт випадково потрапив у полон. Це не було цілеспрямоване захоплення. Але угода щодо Шаліта показала, що позиція Ізраїлю змінилася. І вороги вирішили, що можна спробувати й надалі тиснути на Ізраїль таким чином. Якщо Ізраїль продовжить робити поступки в обмін на заручників, захоплюватимуть нових заручників — дедалі більше й більше.

Єдиний розумний крок зараз: після повернення заручників оголосити, що угода, укладена для звільнення заручників, є недійсною і ні до чого Ізраїль не зобов’язує, і, відповідно, після звільнення заручників продовжити бойові дії до повної капітуляції Гази.

Це цілком правомірна позиція, зокрема відповідно до норми ст. 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів — як такої, що відображає загальний правовий принцип. Я писав про це докладніше в статті «Як слід діяти далі» на сайті 9 каналу 2025-01-20 (див. також її текст та обговорення у ФБ).

Формальна капітуляція Гази, з визнанням поразки з боку ХАМАС, — це шлях до миру, а ось отримання Нобелівської премії миру шляхом до миру не є. Як ми пам’ятаємо, у 1994 році Нобелівська премія миру вже вручалася з формулюванням «за зусилля з досягнення миру на Близькому Сході».

(b)

Те, чого поки не розуміє уряд Ізраїлю: у підписанні будь-яких документів, спрямованих на розв’язання конфлікту — чи то підписання актів капітуляції з ворогами, чи то угод із партнерами — першими пунктами слід робити ідеологічні тези. Ідеологія легітимізує наратив, а наратив формує те, що сприймається як чинна норма.

Це, однак, дуже добре розуміють наші противники. Найкардинальнішою помилкою Осло було те, що в преамбулі Угоди Осло-II стверджувалося, що існує «палестинський народ», а ОВП є його представником.

І зараз будь-який документ, спрямований на досягнення миру, має починатися з констатації та визнання того, що «палестинський народ» є вигадкою, а араби, які проживають у Палестині, не мають права на самовизначення, окремого від такого права арабського народу загалом.

Для того, щоб текст документа мав реальну дію, потрібне розуміння системи координат іншої сторони. Для арабів і більшості мусульман міжнародне право є вторинним щодо релігійних джерел.

Тому будь-який документ, що підписується за участю представників арабських або мусульманських держав, повинен містити вказівку на те, що право єврейського народу на Землю Ізраїлю (відомої також як «Палестина») походить не лише з норм міжнародного права (яке для них є другорядним), а насамперед — з Корану, з відповідними цитатами (5:21, 17:104 та ін.). Адже лише це для них авторитетно. І тільки визнання цього — шлях до миру. А все інше — це лише пауза для підготовки до нової війни.

І ти будешь плодити вовків по землі,
ще й навчиш їх виляти хвостом;
а, те що платили прийдется за це,
так то ж, зрозумій, то — потім, колись


contract


Див. також:

Цей текст і обговорення у ФБ (російською)

Twitter (X)

LinkedIn

Instagram