Віктор Агєєв

בָּרוּךְ יְהֹוָה צוּרִי הַמְלַמֵּד יָדַי לַקְרָב אֶצְבְּעוֹתַי לַמִּלְחָמָה

Позиція галутних рабинів (так званих «харедим») щодо служби в армії є хибною не стільки тому, що вони не хочуть відпускати свою паству до армії, аби не втратити контроль над їхніми особистостями, а насамперед тому, що вони роблять це, прикриваючись Торою.

Після нападу на Ізраїль 7.10.23, ураховуючи ті жертви, які ми зазнали й продовжуємо зазнавати у цій війні, така позиція не може бути виправдана.

Наратив про те, що участь у війні за захист Ізраїлю заважає «вивченню Тори», є настільки ж абсурдним, як і твердження про те, що лікування поранених заважає вивченню медицини.

Аятола Алі Хаменеї (Ayatollah Ali Khamenei) у своєму зверненні привітав іранський народ з перемогою над Ізраїлем та Сполученими Штатами Америки:

Наша практика показує, що звичний спосіб дій Ізраїлю щодо ворогів: «якщо на нас нападають — ми бомбимо у відповідь, поки сили противника не будуть пошкоджені, потім ідемо на перемир’я і мирно спостерігаємо, як ворог святкує перемогу» (тут слід наголосити: у їхньому розумінні «перемога» жодним чином не визначається кількістю понесених втрат, а саме можливістю цю перемогу проголосити й відсвяткувати) — є згубним, оскільки незмінно призводить до того, що ворог, натхненний черговою «перемогою», відновлює сили, отримує посилену підтримку і знову нападає.

А ось раніше традиційно прийнятий у міжнародному праві спосіб завершення війни шляхом підписання акта капітуляції (instrument of surrende), тобто формального визнання поразки у війні, з покладенням на винну сторону витрат на ведення війни (репарації) і позбавленням її територій (анексії) — працює.

У повідомленні пресслужби ЦАХАЛ (Israel Defense Forces) від 13 червня 2025 року було сказано, що ізраїльська армія завдала упереджувальний (preemptive) удар (strike) по Ірану.

У зв’язку з цим дам коротке міжнародно-правове роз'яснення:

У 70 році н.е. Єрусалим було зруйновано. Храм спалили. Народ Ізраїлю було вигнано зі Святого міста. У 135 році євреям було заборонено селитися в Єрусалимі.

Як колись говорив своєму народові Моше (Мойсей): «І розпорошить тебе Господь серед усіх народів від кінця землі й аж до кінця землі» (Повт. Зак. 28:64)

Але кожен чоловік з народу Ізраїлю, при укладанні в шлюбу, під час весільної церемонії промовляв клятву: «Хай відсохне моя права рука, якщо я забуду Єрусалим».

Зустрічаючи кожен новий рік, євреї підносили тост: «За наступний рік у Єрусалимі!»