День Пам'яті
Тут слова командира в одному з бойових підрозділів Армії оборони Ізраїлю 🇮🇱. Слова мого сина. Я думаю, це має бути опубліковано. Переклад українською — мій, нижче — оригінал івритом.
В цей День Пам'яті — я стою перед іменами, які більше не мають голосу.
Перед обличчями, випаленими в моїй пам'яті, ніби вони були тут лише вчора.
Брати і сестри у нашому шляху, у війні, у мріях.
Вони були тими, хто йшов зі мною на полі бою,
З ким ми разом розривали межі страху – і лінії надії.
І коли моя рана намагалася здолати моє тіло,
Вони вже лежали там — оповиті тишею,
Яку я ніколи не забуду.
Я повернувся до бою — не лише заради себе.
Я повернувся заради них.
Тому що кожен з полеглих залишив мені мовчазний заповіт:
Продовжувати,
Підіймати прапор попри біль у руках,
І продовжувати йти навіть коли на серці важко.
Цього дня, коли сирена прорізає небо,
Я заплющую очі — і бачу їх:
Сміх на посту,
Схвильований погляд у останню ніч,
Обіцянки, які ми не встигли дати і які були порушені.
Їх не виміряти числами та іменами на обелісках.
Вони живуть у мені,
Дихають у мені.
Вони є невід'ємною частиною того, чим я є сьогодні.
І кожного з нас.
У цей День Пам'яті я обіцяю:
Я не забуду.
ביום הזיכרון הזה — אני עומד מול שמות שאין להם עוד קול.
מול פרצופים שצרובים בזיכרוני, כאילו היו כאן אתמול.
אחים ואחיות לדרך, לחזית, לחלום.
הם היו אלה שהלכו איתי בשדות האש,
שפרצו יחד איתי את קווי הפחד — ואת קווי התקווה.
וכשפציעתי ניסתה להכריע את גופי,
הם כבר שכבו שם — עטופים בשקט,
שלא אוכל לשכוח לעולם.
חזרתי להילחם — לא רק בעבורי.
חזרתי בשבילם.
כי כל מי שנפל, השאיר לי צוואה חרישית:
להמשיך.
להרים את הדגל בידיים כואבות,
ולהמשיך לצעוד — גם כשהלב כבד.
ביום הזה, כשהצפירה חותכת את השמיים,
אני עוצם עיניים — ורואה אותם:
את הצחוק במוצב,
את המבט המתרגש בלילה האחרון,
את ההבטחות שלא הספקנו לתת — ושנשברו.
הם לא נמדדים במספרים, ולא רק בשמות על קירות הזיכרון.
הם חיים בתוכי.
נושמים בי.
היום, חלק בלתי נפרד מכל מה שאני.
ומכל אחד ואחת מאיתנו.
ביום הזיכרון הזה, אני לא שוכח.
אני מבטיח.