Ця сторінка містить текст арабською. Щоб зр учніше читати арабську на багатомовних сторінках, вам може стати в пригоді моє розширення для Chrome: [Enlarge Arabic], яке можна встановити з Chrome Web Store.
Тахріф (تحريف)
Вступ
Необхідне пояснення про те, про що й навіщо цей текст: це частина проєкту побудови релігійно-нормативної частини міжнародно-правового фреймворку мирного врегулювання війни на Близькому Сході.
«Угоди Авраама» поки що висять у повітрі, бо тримаються головним чином на економіці та страху перед Іраном. Їм суттєво не вистачає теологічного базису, який би виправдав нормалізацію відносин з Ізраїлем в очах соціуму арабських та мусульманських країн.
Але перш ніж ми перейдемо до розгляду питань по суті, потрібно відповісти на передбачувані заперечення щодо самої легітимності дослідження та висновків, які я роблю.
Це заперечення, з якими я вже стикався, зокрема, під час обгово рення тексту про те, що саме мається на увазі під «Віддаленим Храмом» у Корані (див. текст «Аль-Акса» у мене на сайті), і таких два: 1) іслам не може відмовитися від традицій, що складалися впродовж віків, і 2) «ви не можете тлумачити Коран, не перебуваючи всередині традиції», у м'якшому варіанті — «ви розумна людина, але ми повинні вірити нашим авторитетним богословам».
Чи можливе оновлення ісламської традиції
Однією з основ ісламу, значною мірою його відмітною ознакою порівняно з іншими релігійними течіями, є постулат про те, що традиція неминуче з плином часу накопичує шар викривлень, а періодичне повернення до витоків є не лише можливою, а й приписаною дією.
Причому для цього в ісламі є спеціальний термін — тадждід (تجديد) , що означає «оновлення», похідне від кореня ج-د-د (j-d-d). Від того самого кореня походить термін муджаддід (مجدد) — «оновлювач, реформатор».
Нововведення — бідаа (بدعة) в ісламі засуджуються, а тадждід — оновлення шляхом повернення до первісних смислів — вважається благим і необхідним.
Ключовою основою цієї концепції є слова Мухаммада, передані в хадисі 4291 із «Сунан Абу Дауда», книга «Аль-Малахім» (Битви/Провістя):
إِنَّ اللَّهَ يَبْعَثُ لِهَذِهِ الأُمَّةِ عَلَى رَأْسِ كُلِّ مِائَةِ سَنَةٍ مَنْ يُجَدِّدُ لَهَا دِينَهَا
Бо Аллаг на чолі кожного століття пошле уммі того, хто оновить її релігію
У цьому випадку переклад мій. Ісламські богослови сперечалися про значення виразу عَلَى رَأْسِ — чи означає він «на початку», чи «наприкінці» (століття). Нині переважає думка, що йдеться про кінець століття (всупереч звичайному значенню слова), виходячи з того, що Умар ібн Абд аль-Азіз, якого вважають першим муджаддідом, помер у 101 році гіджри, а аш-Шафії — у 204 році.
Я ж вважаю, спираючись, зокрема, на значення кореня в івриті та його відображення в арабській (رَأْسِ — raʼs, те саме, що в івриті ראש — rosh, тобто це етимологічно «голова»), що це не стільки «початок» часового періоду, скільки задання йому напряму чи смислів. Тобто правильний переклад — не буквальний «на початку» і не «наприкінці» (виходячи з історичного аналізу), а саме «на чолі».
Так чи інакше, ісламська традиція визнає не лише можливість, а й необхідність періодичного оновлення релігії шляхом повернення до її витоків.
Про можливість та обов'язковість прийняття обґрунтованої позиції в богослов'ї
Окремо тут також треба зробити необхідне зауваження про богословські суперечки, яке може бути неочевидним для читача.
На відміну від суто секулярних наукових суперечок, у дискусії, де сторони презюмують як прийняту основу існування Всевишнього, пізнаванність Його волі та авторитетність тексту, що її описує (у цьому випадку, щонайменше, Коран), ставлення до аргументованих висновків (усупереч поширеній протилежній думці) є набагато суворішим.
У питанні про генетичні мутації мухи дрозофіли секулярний учений відносно вільний дотримуватися позиції, яку спростовують аргументи інших учених; це може зашкодити його репутації, але, за великим рахунком, не таке вже й небезпечне. У богословській суперечці відмова слідувати істині має не лише епістемічний, а й релігійно-моральний вимір.
Якщо людина визнає одкровення та волю Всевишнього, вона не може обирати позицію лише тому, що та політично вигідна чи зручна. Вона або має показати своїми аргументами, що позиція оп онента хибна чи хоча б спірна, або ж прийняти її — інакше вона чинить гріх. Наприклад, якщо доведено (текстуально та історично), що тахріф, про який ідеться в Корані, — це не зміна тексту Таурата, а його неправильне тлумачення, то людина, яка називає себе мусульманином, якщо продовжує твердити протилежне просто «бо так заведено», чинить куфр (كفر) — приховування/заперечення істини (корінь ك-ف-ر (загальносемітський K-F/P-R) у арабів спочатку означав «приховувати», а слово «кафір» означає «той, хто приховує»).
Щоб не було непорозумінь, підкреслю: куфр — це не «неправильно розуміти»; куфр — це почути обґрунтовані аргументи на користь певної позиції і, розуміючи обґрунтованість аргументів, відкидати їх, тому що: «їх навів єврей», «ми звикли розуміти інакше», «у мене своя позиція, і я не хочу її змінювати» тощо.
І це важливо покласти в основу міжрелігійного діалогу, зокрема юдаїзму та ісламу. Той, хто не готовий вести його чесно, уже самим цим його явно та кардинально програє.
Те, що я тут заявляю, — я заявляю чесно, із прагненням встановити істину та волю Всевишнього. Я готовий прийняти заперечення й контраргументи по суті. І це дає мені право вимагати: або наведіть аргументи, які показують, що я не маю рації чи що моя позиція спірна, або — поясніть, якими мотивами ви керуєтеся, відкидаючи доведені твердження. І якщо ці мотиви лежать поза чесним пошуком смислу священних текстів та волі Всевишнього, то визнаймо це відкрито — але тоді ви змушені також визнати, що ваша війна не має сенсу й приречена на поразку.
Треба зазначити, що схожа ситуація має місце й у правових суперечках. У праві, як і в богослов'ї, позиція не є приватним смаком. Вона претендує на нормативне значення. Там, де позиція може впливати на життя та свободу людей, вимоги до епістемологічної чесності учасників є набагато вищими. Наприклад, суд не має права відкинути аргументовану позицію, просто пославшись на те, що «ну а в нас інша думка», якщо немає контраргументів — тут є обов'язок погодитися.
Те, що ми розглядаємо тут, — це не суперечка про давню історію, це суперечка про право, у якому корпус реально застосовуваних міжнародно-правових норм повинен, зокрема, і формально включити до себе релігійне право.
Міжнародне право (зокрема, ст. 2(3) Статуту ООН) вимагає від держав шукати мирні засоби розв'язання спорів. Релігійні доктрини, що впливають на воєнний конфлікт, повинні бути предметом відкритого, задокументованого, аргументованого та публічно верифіковного діалогу. І це — шлях до миру й до істини.
І саме такою має стати офіційна позиція сторін, зокрема Ізраїлю та мусульманських країн, на переговорах.
Зокрема, Ізраїль може й повинен заявити: спроба вирішити богословсько-політичний спір війною не дала вашим аргументам перемоги, отже, якщо ми не хочемо нескінченно повертатися до війни, спір має бути перенесений у простір тексту, розуму та чесного богословського аналізу.
Чи легітимне розуміння й тлумачення Корану людиною, яка не виросла або не перебуває всередині традиції
(1)
Тут, по-перше, треба звернути увагу на те, що сам іслам як ідеологічна система конститутивно засновується на інтерпретації текстів, які перебувають за межами власне ісламської традиції — а саме Тори (Таурат / توراة) та Євангелій (Інджіль / إنجيل) — людьми, які перебувають поза цими традиціями (тобто не юдеями й не християнами) і при цьому пророками (окрім самого Мухаммада) не є.
Тобто навіть посилання на пророчий дар працює лише для самого Мухаммада. А за підходу «ззовні традиції тлумачити не можна» більшість мусульманських учених можна було б звинуватити в тому, що вони, не будучи пророками, судять про традиції, мови яких вони не розуміють, зокрема й у буквальному сенсі (іврит та арамейська для ізраїльтян і грецька та латина для християнства).
Тобто підхід «не зсередини традиції судити не можна» не працює в межах самого ісламу.
(2)
Сахаба (الصحابة) — засновники ісламу, сподвижники пророка Мухаммада — не були людьми, спочатку вихованими або такими, що здобули освіту всередині ісламської традиції. А великий халіф Умар (Умар ібн аль-Хаттаб) спочатку був противником ісламу й мав намір убити Мухаммада за те, що той знеславив релігію предків та засуджував поклоніння ідолам.
Багато сподвижників приходили до розуміння ще до зустрічі з Пророком (Умар читав Коран у домі сестри; перші мединські мусульмани надсилали до Мухаммада людей у Мекку, щоб навчитися Корану). Твердження, що сучасний читач не може зрозуміти Коран, не будучи попередньо вже мусульманином, суперечило б ісламській доктрині про Коран як ясний виклад — баян بَيَان, див. 3:138 (той самий семітський корінь: ב-י-נ (b-y-n) — «розуміти, розрізняти», від якого й בִּינָה (біна — «розуміння»)).
При цьому слід зазначити: « ясність» не означає, що Коран зрозумілий поза попереднім Писанням, яке він презюмує й підтверджує, — він спирається на сучасне йому референтне тло попередніх сакральних текстів, як ясне судове рішення спирається на відомий читачеві закон, не стаючи від цього «неповним».
(3)
Правило «текст можуть тлумачити лише представники певної школи» імпліцитно означає визнання хибним або цього тексту, або цієї школи.
Бо заявити, що текст мають право тлумачити лише ті, хто з ним згоден, означає визнати, що текст неспроможний витримати критику тих, хто з ним не згоден. Або ж, якщо визнати, що текст можуть тлумачити лише представники певної школи, це означатиме визнання того, що підхід цієї школи не витримує зовнішньої критики.
Будь-яка система поглядів, яка відкидає можливість її аналізу ззовні, — епістемологічно стверджує свою неспроможність.
Коли всередині спільноти сам факт розмови з опонентом кваліфікується як зрада — це діагностично значуще. Це ознака того, що спільнота не впевнена у здатності своєї позиції витримати відкрите зіткнення з аргументами ззовні. Система, упевнена у своїй перемозі у відкритому зіткненні ідей, не потребує того, щоб оголошувати саме зіткнення зрадою.
(4)
При тому, що іслам та посилання на Коран нині виступають як фундамент воєн проти Ізраїлю, практика показує, що мусульмани, які використовують Коран для такої вкрай серйозної теми, як релігійний фундамент війни, напрочуд необізнані в тексті Корану.
Тут яскравий приклад — гасло, яке обрав ХАМАС для війни з Ізраїлем, названої ним «Потоп Аль-Акси» (Al-Aqsa Flood). Цим гаслом стала цитата з Корану 5:23:
ادْخُلُوا عَلَيْهِمُ الْبَابَ فَإِذَا دَخَلْتُمُوهُ فَإِنَّكُمْ غَالِبُونَ
Увійдіть... через браму... дарує Аллаг перемогу вам, якщо ви віруєте! (переклад українською: Михайло Якубович — 5:23)
Очевидно, що причиною використання цієї цитати як гасла була обіцяна в ній перемога.
От тільки питання, хто такі «ви» в цій фразі. У Корані ця фраза звернена... до ізраїльтян і обіцяє перемогу у війні за Святу Землю саме ізраїльтянам.
При цьому, що цікаво, попри те, що в період активних бойових дій це гасло широко використовувалося ХАМАСом (див. стандартну заставку до їхніх відео), цитувалося як «надихаюче», судячи з усього, ніхто в мусульманському (принаймні, наскільки вдалося встановити, в арабо- та персомовному) публічному середовищі не звернув уваги на значення цієї фрази в Корані.
Не дивно, що неуки-хамасівці в цій війні проти Ізраїлю зазнали поразки. Що є наочним прикладом того, наскільки згубним може бути недбале поводження з кораничним текстом.
(5)
З власного досвіду мені видається, що розуміння і змісту, і мови Корану не може бути достатньо повним без базового знання єврейської релігійної традиції та івриту.
(6)
Ну і, нарешті, найцікавіше. Сам Коран посилається на позицію обізнаних людей з юдео-християнської традиції як на критерій навіть для самого Мухаммада. В аяті 10:94:
فَإِن ك ُنتَ فِى شَكٍّۢ مِّمَّآ أَنزَلْنَآ إِلَيْكَ فَسْـَٔلِ ٱلَّذِينَ يَقْرَءُونَ ٱلْكِتَـٰبَ مِن
Якщо ви сумніваєтесь у тому, що Ми зіслали тобі, то запитайте тих, які читають писання, дані ще раніше... (переклад українською: Михайло Якубович — 10:94):
Цей аят значущий не лише для методології, а й для суті нашого дослідження про тахріф, тобто про те, чи стверджується в Корані, що текст Тори був уже змінений або втрачений на момент зіслання Корану, чи йдеться лише про наявність викривлених тлумачень цього тексту.
Дієслово يَقْرَءُونَ (yaqraʾūna) — «читають». Тогочасні читачі попереднього Писання — це і є юдеї та християни з їхніми текстами. Якщо ці тексти, які вони читали, — підробка, то порада пророкові в разі сумнівів запитати в читачів підробки — абсурдна.
І таким чином ми переходимо до розгляду теми про тахріф по суті.
Тахріф та його розуміння
Саме слово تَحْرِيف (тахріф) не вживається в Корані, але в Корані є однокореневі дієслова кореня ح-ر-ف (ḥ-r-f) — «викривляти, спотворювати, пересувати з місця».
За Quranic Arabic Corpus корінь ح-ر-ف трапляється в Корані 6 разів, але саме як дієслово «спотворювати» — 4 рази:
2:75:
أَفَتَطْمَعُونَ أَن يُؤْمِنُوا لَكُمْ وَقَدْ كَانَ فَرِيقٌ مِّنْهُمْ يَسْمَعُونَ كَلَامَ اللَّهِ ثُمَّ يُحَرِّفُونَهُ مِن بَعْدِ مَا عَقَلُوهُ وَهُمْ يَعْلَمُونَ
Невже ви сподіваєтесь, що вони повірять вам? Дехто з них чув слова Аллага, а потім, зрозумівши, спотворював їх. І вони знали це! (переклад українською: Михайло Якубович — 2:75)
4:46:
مِّنَ الَّذِينَ هَادُوا يُحَرِّفُونَ الْكَلِمَ عَن مَّوَاضِعِهِ وَيَقُولُونَ سَمِعْنَا وَعَصَيْنَا وَاسْمَعْ غَيْرَ مُسْمَعٍ و َرَاعِنَا لَيًّا بِأَلْسِنَتِهِمْ وَطَعْنًا فِي الدِّينِ وَلَوْ أَنَّهُمْ قَالُوا سَمِعْنَا وَأَطَعْنَا وَاسْمَعْ وَانظُرْنَا لَكَانَ خَيْرًا لَّهُمْ وَأَقْوَمَ وَلَكِن لَّعَنَهُمُ اللَّهُ بِكُفْرِهِمْ فَلَا يُؤْمِنُونَ إِلَّا قَلِيلًا
Серед юдеїв є ті, хто міняє місцями слова і говорить: «Слухаємо і не підкоряємось!», «Слухай те, що не можна почути», «Доглядай за нами», — викривляючи язики свої та глузуючи з релігії. Але якби вони говорили: «Слухаємо і підкоряємось!», «Слухай!» та «Поглянь на нас!» — то це було б краще та правильніше для них. Нехай же прокляне їх Аллаг за невір'я їхнє! Мало ж віруючих серед них! (переклад українською: Михайло Якубович — 4:46)
5:13:
فَبِمَا نَقْضِهِم مِّيثَاقَهُمْ لَعَنَّاهُمْ وَجَعَلْنَا قُلُوبَهُمْ قَاسِيَةً يُحَرِّفُونَ الْكَلِمَ عَن مَّوَاضِعِهِ وَنَسُوا حَظًّا مِّمَّا ذُكِّرُوا بِهِ وَلَا تَزَالُ تَطَّلِعُ عَلَى خَائِنَةٍ مِّنْهُمْ إِلَّا قَلِيلً ا مِّنْهُمْ فَاعْفُ عَنْهُمْ وَاصْفَحْ إِنَّ اللَّهَ يُحِبُّ الْمُحْسِنِينَ
А за те, що порушили вони завіт із Нами, Ми прокляли їх та зробили жорстокими серця їхні. Змінюють вони слова, невірно тлумачать [Писання], забули вони ту його частину, яку їм треба було пам'ятати. Не перестанеш ти дізнаватися про їхню зраду, лише окрім декого з них, але ти вибач їх і прости. Воістину, Аллаг любить тих, хто творить добро! (переклад українською: Михайло Якубович — 5:13)
5:41:
يَا أَيُّهَا الرَّسُولُ لَا يَحْزُنكَ الَّذِينَ يُسَارِعُونَ فِي الْكُفْرِ مِنَ الَّذِينَ قَالُوا آمَنَّا بِأَفْوَاهِهِمْ وَلَمْ تُؤْمِن قُلُوبُهُمْ وَمِنَ الَّذِينَ هَادُوا سَمَّاعُونَ لِلْكَذِبِ سَمَّاعُونَ لِقَوْمٍ آخَرِينَ لَمْ يَأْتُوكَ يُحَرِّفُونَ الْكَلِمَ مِن بَعْدِ مَوَاضِعِهِ يَقُولُونَ إِنْ أُوتِيتُمْ هَذَا فَخُذُوهُ وَإِن لَّمْ تُؤْتَوْهُ فَاحْذَرُوا وَمَن يُرِدِ اللَّهُ فِتْنَتَهُ فَلَن تَمْلِكَ لَهُ مِنَ اللَّهِ شَيْئًا أُولَئِكَ الَّذِينَ لَمْ يُرِدِ اللَّهُ أَن يُطَهِّرَ قُلُوبَهُمْ لَهُمْ فِي الدُّنْيَا خِزْيٌ وَلَهُمْ فِي الْآخِرَةِ عَذَابٌ عَظِيمٌ
О Посланцю! Хай не засмучують тебе ті, які поспішають у невір'ї та говорять своїми вустами: «Ми увірували», — але немає віри в серцях їхніх; і ті юдеї, які прислуховуються до брехні та прислуховуються до інших людей, котрі не приходили до тебе. Спотворюють вони значення слів і говорять: «Якщо дано вам це, то беріть його, а якщо не дано, то стережіться!» А якщо побажає Аллаг спокусити когось, то ти перед Аллагом не допоможеш йому нічим! Вони — ті, чиї серця не побажав Аллаг очистити, їм — ганьба в земному житті та кара велика в житті наступному! (переклад українською: Михайло Якубович — 5:41)
Також до теми спотворення належать аяти:
2:79:
فَوَيْلٌ لِّلَّذِينَ يَكْتُبُونَ الْكِتَابَ بِأَيْدِيهِمْ ثُمَّ يَقُولُونَ هَذَا مِنْ عِندِ اللَّهِ لِيَشْتَرُوا بِهِ ثَمَنًا قَلِيلًا فَوَيْلٌ لَّهُم مِّمَّا كَتَبَتْ أَيْدِيهِمْ وَوَيْلٌ لَّهُم مِّمَّا يَكْسِبُونَ
Горе тим, хто пише Писання власноруч, а потім говорить: «Це — від Аллага!» — щоб продати це за мізерну ціну! Горе їм за те, що написали вони, і горе їм за те, що вони собі здобули! (переклад українською: Михайло Якубович — 2:79)
3:78:
وَإِنَّ مِنْهُمْ لَفَرِيقًا يَلْوُونَ أَلْسِنَتَهُم بِالْكِتَابِ لِتَحْسَبُوهُ مِنَ الْكِتَابِ وَمَا هُوَ مِنَ الْكِتَابِ وَيَقُولُونَ هُوَ مِنْ عِندِ اللَّهِ وَمَا هُوَ مِنْ عِندِ اللَّهِ وَيَقُولُونَ عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ وَهُمْ يَعْلَمُونَ
І серед них є такі, які своїми язиками спотворюють Писання, щоб ви сприйняли за Писання те, чого насправді у Писанні немає. І вони говорять: «Це від Аллага», — а насправді воно не від Аллага! І вони зводять на Аллага наговір і знають вони! (переклад українською: Михайло Якубович — 3:78)
Поняття «тахріф» мало два тлумачення в історії ісламського богослов'я:
(1) (первісне)
Тахріф аль-маʿна (تَحْرِيف الْمَعْنَى) — «спотворення смислу»: текст Тори та Євангелія справжній, але юдеї й християни його неправильно розуміють або хибно тлумачать. Сам текст не змінено.
Цю версію приймали, зокрема, аль-Бухарі (передавач хадисів), ат-Табарі (класичний муфассір). Багато класичних коментаторів Корану читали ті самі аяти (2:75, 4:46) саме так — як звинувачення у спотворенні інтерпретації, а не тексту. Сам вислів «переміщують слова з їхніх місць» (4:46) вони розуміли метафорично — «вихоплюють із контексту», «тлумачать перекручено».
(2) (пізніше)
Тахріф аль-лафз (تَحْرِيف اللَّفْظ) — «спотворення [самої] букви/тексту»: сам текст Тори та Євангелія фізично спотворено: вирізано фрагменти, додано фрагменти, підмінено слова. Текст у його нинішньому вигляді не є справжнім.
На обґрунтування цього тлумачення (зокрема, у статті про Тахріф у Вікіпедії) іноді наводять хадис Sahih al-Bukhari 7363, який передає слова Ібн Аббаса:
أَنَّ أَهْلَ الْكِتَابِ بَدَّلُوا كِتَابَ اللَّهِ وَغَيَّرُوهُ وَكَتَبُوا بِأَيْدِيهِمُ الْكِتَابَ وَقَالُوا هُوَ مِنْ عِنْدِ اللَّهِ
... people of the scripture (Jews and Christians) changed their scripture and distorted it, and wrote the scripture with their own hands and said, 'It is from Allah,'
... люди книги змінили свої писання та спотворили їх, і своїми руками написали писання та сказали «це від Аллага»
Але в тому самому «Сахіх аль-Бухарі» у розділі «Кітаб ат-Таухід» / كتاب التوحيد аль-Бухарі наводить той самий вислів Ібн Аббаса, що й у хадисі 7363, у повнішому формулюванні, яке містить важливе роз'яснення:
يُحَرِّفُونَ يُزِيلُونَ وَلَيْسَ أَحَدٌ يُزِيلُ لَفْظَ كِتَابٍ مِنْ كُتُبِ اللَّهِ عَزَّ وَجَلَّ وَلَكِنَّهُمْ يُحَرِّفُونَهُ يَتَأَوَّلُونَهُ عَلَى غَيْرِ تَأْوِيلِهِ
тут يُحَرِّفُونَ يُزِيلُونَ — це глоса, лексичн е роз'яснення: «[слово, що означає] yuḥarrifūna — [значить] yuzīlūna». Тобто Ібн Аббас дає лексичний еквівалент кораничному дієслову يُحَرِّفُونَ, ужитому в 4:46 та 5:13. Це типовий прийом ранньоісламського тафсиру — пояснення рідкісного слова через ясніший синонім. Мій переклад, таким чином:
Вони зміщують [слова з їхніх місць] (يُحَرِّفُونَ), тобто змінюють (يُزِيلُون), але ніхто не може змінити текст (лафз / لَفْظ) жодної з книг Аллага, проте вони спотворюють, тлумачачи не відповідно до [глибинного] смислу
Що характерно, на sunnah.com цей текст є (див. Book 97 на початку (55) Chapter перед хадисом 7553), але без перекладу англійською — лише арабський оригінал. Див. також арабською на islamweb.net.
Підкреслюю: це цитата Ібн Аббаса (сподвижник і двоюрідний брат пророка Мухаммада), яку аль-Бухарі наводить саме як пояснення до виразу, ужитого в аятах 4:46 та 5:13, що і є центральними в концепції тахріф. Тобто сахаба (перші сподвижники Мухаммада) розуміли це саме таким чином.
Ідея «тахріф аль-лафз» (спотворення самого тексту) як систематичної доктрини введена та обґрунтована вже пізніше — Ібн Хазмом в XI столітті н. е. (див. Theodore Pulcini. Exegesis as Polemical Discourse: Ibn Hazm on Jewish and Christian Scriptures (1998))
Ібн Хазм спирався на вивчення тексту Тори, який він знайшов надто розбіжним із власними уявленнями про іслам. Ібн Хазм висунув гіпотезу про те, що після зруйнування Єрусалима вавилонянами Тора була втрачена, а наявний текст Тори склав Узайр (Ездра) після повернення з вавилонського полону.
Напрошується питання: як Ібн Хазм упорався з наведеною вище позицією аль-Бухарі, що посилається на Ібн Аббаса? Відповідь: ніяк. Наскільки мені відомо, у своїх працях Ібн Хазм це місце в аль-Бухарі не розбирає.
Але нині в мусульман, особливо в масовій свідомості, укоренилося як саме собою зрозуміле тлумачення тахріф, викладене Ібн Хазмом, а не аль-Бухарі.
Див., наприклад, твердження Закіра Найка, одного з найпопулярніших сучасних даі (ісламський проповідник):
All the scriptures besides the Holy Quran have been changed by human being, they have been corrupted
Усі писання, окрім Святого Корану, були змінені людьми, вони були спотворені
(Zakir Naik: Concept of God in Major Religions // Mumbai, India, 26th Oct. 1997)
З досвіду мого спілкування з мусульманами видно, що в багатьох ставлення до євреїв базується на переконанні, що злокозненні євреї зі своєї шкідливості спотворили тексти святих Писань. Тобто фактично концепція тахріф у її сучасному розумінні, тобто як «зміна тексту», є однією з підстав ворожості мусульман до євреїв і виконує роль непереборного бар'єру між ісламом та юдаїзмом.
Аргументи проти концепції спотворення тексту Тори
Звісно, між «спотвореним тлумаченням тексту» і «навмисним спотворенням самого тексту» є величезна різниця.
Концепція «тахріф аль-маʿнаві» (спотворення смислу писань): деякі юдеї та деякі християни своїми тлумаченнями спотворювали смисл текстів, — не може викликати заперечень навіть у самих юдеїв та християн. Що саме неправильно тлумачилося — це, звісно, вже окреме складне питання, що заслуговує на окремий розгляд, тут уже можливі суперечки, але щодо загального твердження «були неправильні тлумачення» такі суперечки навряд чи можливі.
Я ж у цьому тексті розгляну аргументи на користь того, що концепція «тахріф аль-лафзі» (спотворений текст) Таурат (Тори) — помилкова, а отже, правильним є саме те тлумачення «тахріф», яке спочатку було в ісламі.
Головний аргумент: Іса (Ісус)
Аяти про Ісу
У Корані є 3 ключові аяти, у яких прямо вживається дієслово مُصَدِّقًا (muṣaddiqan — той, що підтверджує), коли йдеться про місію Іси (Ісуса) щодо Таурата (Тори).
(1)
Сура 3: Аль-Імран (Родина Імрана) 3:50:
У цьому аяті Іса звертається до синів Ісраїля, пояснюючи, що його місія — підтвердження істинності Тори.
وَمُصَدِّقًۭا لِّمَا بَيْنَ يَدَىَّ مِنَ ٱلتَّوْرَىٰةِ
Я буду підтверджувати те, що було до мене в Таураті... (переклад українською: Михайло Якубович — 3:50)
(2)
Сура 5: Аль-Маїда (Трапеза) 5:46:
وَقَفَّيْنَا عَلَى آثَارِهِم بِعِيسَى ابْنِ مَرْيَمَ مُصَدِّقًا لِّمَا بَيْنَ يَ دَيْهِ مِنَ التَّوْرَاةِ وَآتَيْنَاهُ الْإِنجِيلَ فِيهِ هُدًى وَنُورٌ وَمُصَدِّقًا لِّمَا بَيْنَ يَدَيْهِ مِنَ التَّوْرَاةِ وَهُدًى وَمَوْعِظَةً لِّلْمُتَّقِينَ
Слідами їхніми відправили Ми Ісу, сина Мар'ям, із підтвердженням істинності того, що було до нього в Таураті, й дарували Ми йому Інджіль, у якому прямий шлях і світло, та підтвердження істинності того, що було до нього в Таураті, і як прямий шлях та пересторога для богобоязливих. (переклад українською: Михайло Якубович — 5:46)
(3)
Сура 61: Ас-Сафф (Ряди) 61:6:
وَإِذْ قَالَ عِيسَى ابْنُ مَرْيَمَ يَا بَنِي إِسْرَائِيلَ إِنِّي رَسُولُ اللَّهِ إِلَيْكُم مُّصَدِّقًا لِّمَا بَيْنَ يَدَيَّ مِنَ التَّوْرَاةِ
І коли сказав Іса, син Мар'ям: «О сини Ісраїля! Я — посланець Аллага до вас, який підтверджує те, що було до мене в Таураті... (переклад українською: Михайло Якубович — 61:6)
Дослівніший (мій) переклад аята 61:6:
І сказав Іса, син Мар'ям: о сини Ісраїля, я — посланець Аллага (расулу-ллахі / رَسُولُ ٱللَّهِ — той самий вираз, яким позначається Мухаммад у шахаді) до вас, той, що підтверджує (muṣaddiqan / مُّصَدِّقًۭا) той Таурат (Тору), що в мене в руках (لِّمَا بَيْنَ يَدَىَّ مِنَ ٱلتَّوْرَىٰةِ)
Ключовим тут є вираз مُّصَدِّقًا لِّمَا بَيْنَ يَدَيَّ مِنَ التَّوْرَاةِ — «той, що підтверджує той Таурат, що в мене в руках» (див. розбір цієї фрази на Quranic Arabic Corpus).
«У моїх руках» (بَيْنَ يَدَىَّ bayna-yadayya, пор. в івриті בְּיָדַי bə-yāḏay) — в арабській (як і аналогічно в інших мовах, зокрема в івриті) це ідіоматичний вираз, тобто не передбачається, що він саме фізично тримає в руках сувій, промовляючи ці слова. Але вираз доволі ясно (через використання зрозумілого образу «у м оїх руках») показує, що йдеться про той зміст (текст) Таурата (Тори), яким на той час користувався сам Іса (Ісус).
Ні в арабській, ні в будь-якій іншій мові ідіоматичний вираз «те, що в мене в руках» не може означати «те, що давно втрачене чи загублене».
І якщо він у цьому аяті, звертаючись до юдеїв, говорить їм про Тору, не роблячи спеціальних застережень, то він явно має на увазі те, що вони розуміють під Торою, а не вибрані місця (саме вибірковий підхід до Писання Коран критикує, див. 2:85) з неї або її давній втрачений прототип.
У звичайній мові «підтвердити» не означає «вибрати кілька правильних фрагментів і змовчати про решту». Якщо в суді свідок каже: «я підтверджую показання X», це розуміється як підтвердження показань X у цілому, якщо тільки сам свідок не робить застереження: «підтверджую лише в такій-то частині». Так само фраза Корану про те, що Іса прийшов підтвердити (مُصَدِّقًا) Тору, природно означає підтвердження в цілому наявної Тори. Прочитання «він підтвердив лише невідоме нам справжнє ядро» суперечить нормальному, неперекрученому розумінню слів.
Тут необхідне уточнення: під Тауратом в ісламі, як і під Торою в юдаїзмі, може матися на увазі не фізичний сувій чи сам текст, а зміст учення. Інакше кажучи, не стільки сам набір літер, скільки вчення, яке він передає, проте формою його існування є текст — написаний або вимовлюваний.
Тобто загальноприйнятий варіант перекладу цього моменту (зокрема, й у перекладі Якубовича) «до мене» — не точний; точніше було б «у мене» або «нині». Але причина цієї неточності перекладу зрозуміла — перекладачі підлаштовуються під концепцію Ібн Хазма: у їхньому уявленні Іса підтверджує той Таурат, який був колись давно, хоча насправді прямий текст ясно говорить інше — Іса підтверджує текст Таурата, наявний у нього «в руках» у момент підтвердження.
Але йдеться тут, звісно, не стільки про те, як треба перекладати, скільки про те, як треба розуміти оригінальний арабський текст.
Текст Таурата, яким користувався Іса
Отже, ми встановили, що аяти Корану однозначно говорять про те, що Іса підтверджував Таурат, який «був у нього в руках».
Але нині ми з достатньою мірою впевненості можемо стверджувати, що знаємо, яким був текст Тори (Таурат) за часів Іси (Ісуса). У нас є кілька достатньо незалежних традицій передачі тексту, з яких ми можемо робити висновки:
(1) «Сувої Мертвого моря» (Dead Sea Scrolls)
Це давні манускрипти, знайдені в околицях Мертвого моря: у печерах Кумрана, у печерах Ваді-Мураббаат та в інших печерах Юдейської пустелі, а також у Масаді.
Радіовуглецевий аналіз датує основний масив цих манускриптів періодом від 250 року до н. е. до 68 року н. е.
При підсумовуванні всіх сувоїв Юдейської пустелі (Кумран + Масада + Мурабба‘ат + Хевер + Сдеїр + Це‘елім + Ейн-Геді) та врахуванні всіх перетинів між ними значна частина віршів Хумаша засвідчена хоча б один раз.
Не лише П'ятикнижжя, а й майже весь Танах підтверджується цими манускриптами. У знахідках відсутній лише сувій Естер (Книга Естер). Хоча в знахідках трапляються різні редакції тих самих текстів, відмінності між ними не є суттєвими в богословському сенсі.
(2) Септуагінта (Septuagint) («Переклад сімдесятьох тлумачів», що позначається також як «LXX»):
переклад Танаха грецькою мовою, здійснений у III–II ст. до н. е., який згодом став основою християнської текстової традиції. Відомо кілька дуже ранніх рукописів цього перекладу на папірусах. Наприклад, папірус Fouad 266 (I ст. до н. е.) містить тексти Буття та Второзаконня (грецькою).
Септуагінта є незалежним свідченням про текст Танаха й підтверджує існування канону щонайменше на момент складання цього перекладу.
(3) Самаритянське П'ятикнижжя (Samaritan Pentateuch)
Самаритянська традиція була в конфлікті з основною гілкою юдаїзму, до якої належав і Іса (Ісус), приблизно з часу повернення євреїв із вавилонського полону та початку будівництва Другого Храму.
П'ятикнижжя самаритян містить відмінності, але, за винятком позначення головного культового місця (у самаритян це гора Гарізім), у решті це хоча й численні, але дрібні відмінності, що суттєво не впливають на смисл тексту. Тобто загалом перед нами той самий текст, що й масоретський текст та Септуагінта. При цьому Самаритянське П'ятикнижжя написане давнім єврейським алфавітом (paleo-Hebrew alphabet), який євреї використовували ще до вавилонського полону.
(4) Ну і власне сама Масора (מסורה) — традиція збереження тексту Танаха, зокрема П'ятикнижжя, в юдаїзмі. Традиція, багата на письмові джерела, яка, всупереч поширеним серед сучасних мусульман уявленням, свідчить про те, що євреї дуже скрупульозно ставилися до збереження тексту Тори.
Ми не стверджуємо, що, як багато хто вірить, саме масоретський текст буква в букву був написаний рукою Моше. Можл иво, у якихось моментах Септуагінта ближча до первісного варіанта, у якихось — навіть Самаритянське П'ятикнижжя. Але в нас є підстави стверджувати, що текст П'ятикнижжя, який ми маємо, є результатом традиції, що прагнула зберегти Тору Моше.
І, найголовніше, у нас зараз є в руках (بَيْنَ يَدَىَّ bayna-yadayya) той текст Тори, який, згідно з Кораном, підтвердив Іса.
І народ Ізраїлю цей текст не спотворив, а навпаки — завдяки народові Ізраїлю цей текст збережено.
І цей текст, таким чином, згідно з Кораном, є справжнім викладом Таурата — одкровення/вчення, отриманого Мусою (Моше/Мойсеєм).
Це та частина ісламу, яка не була доступна ще арабам за часів Мухаммада (не було авторитетних перекладів та способів розуміння тексту), але нині повинна увійти до зводу базових текстів ісламу нарівні з Кораном.
Додаткові аргументи
Аяти з граматично вбудованою презумпцією наявності справжнього Таурата в сучасників
Це аяти, що містять пряме твердження про наявність справжнього Таурата (Тори) «у них» / «у вас» у теперішньому часі: коранічний текст граматично (прийменниками maʿa, ʿinda ( عِنْدَ ,مَعَ ) + злите займенник) фіксує Тору як таку, що актуально перебуває в Людей Писання, причому саме як носія «закону/судження Аллага» (ḥukmu Allāhi — حُكْمُ اللَّهِ — споріднене з івритським khokhmā — חָכְמָה — мудрість (араб. حِكْمَة ḥikma)).
5:43:
وَعِندَهُمُ ٱلتَّوْرَىٰةُ فِيهَا حُكْمُ ٱللَّهِ
... коли є в них Таурат, в якому міститься суд Аллага
(переклад українською: Михайло Якубович — 5:43)
«У них» (عِندَهُمُ — indahumu) тут мається на увазі «у юдеїв», див. попередній аят 5:41 — ідеться про hādū — هَادُوا۟, буквально: «ті, що стали/є юдеями».
Тут цікаво, що 5:43 іде слідом за 5:41, у якому про юдеїв (або частину з них) сказано «вони спотворюють значення слів» (يُحَرِّفُونَ الْكَلِمَ مِن بَعْدِ مَوَاضِعِهِ), що і є тахріф.
Але слід звернути увагу на те, що при цьому в них (у цих юдеїв), як зазначено в 5:43, є «Таурат (Тора), що містить суд (закон) Аллага» (ٱلتَّوْرَىٰةُ فِيهَا حُكْمُ ٱللَّهِ). Тобто тут явно видно, що сам текст, наявний у них, дійсно містить цей божественний суд (закон), хоча вони й «спотворюють значення слів» — тобто неправильно тлумачать.
Конструкція «у них Таурат, у ньому закон/судження Аллага» не лишає жодного зазору: на момент промовляння цих слів та Тора, що перебуває в юдеїв, містить справжній божественний закон.
Якби аят мав на увазі «колись вона містила, а тепер спотворена», ця думка мала б бути виражена лексично чи граматично інакше. Щоб це читалося як минулий час («те, що в минулому було при них»), довелося б вставити відсутнє дієслово كَانَ (kāna «було»), якого в тексті немає. Презумпція бездієслівного іменного речення — теперішнє/наявне; маркований минулий час потребував би كَانَ (kāna «було»).
2:91:
وَهُوَ الْحَقُّ مُصَدِّقًا لِّمَا مَعَهُمْ
і це (Коран) — істина, що підтверджує те, що є в них (у синів Ісраїля)
У перекладі Михайла Якубовича — 2:91:
... воно — істина, яка підтверджує те, що у них
Сам Коран тут визначає свій статус як той, що підтверджує (مُصَدِّقًا — musaddiqan) те, що в синів Ісраїля є зараз (مَعَهُمْ — maeahum — «з ними», у теперішньому).
2:101:
رَسُولٌۭ مِّنْ عِندِ ٱللَّهِ مُصَدِّقٌۭ لِّمَا مَعَهُمْ
У перекладі Михайла Якубовича — 2:101:
... посланець від Аллага, який підтверджував істинність того, що вже було у них
Це продовження викладу того, що було в попередньому аяті 2:91, але тут тим, що підтверджує ( مُصَدِّقٌۭ — musaddiqun) те, що в синів Ісраїля, названо самого Мухаммада.
4:47:
يَـٰٓأ َيُّهَا ٱلَّذِينَ أُوتُوا۟ ٱلْكِتَـٰبَ ءَامِنُوا۟ بِمَا نَزَّلْنَا مُصَدِّقًۭا لِّمَا مَعَكُم
У перекладі Михайла Якубовича — 4:47:
О ви, яким дано Писання! Увіруйте в те, що зіслали Ми як підтвердження того, що є у вас
Пряме звернення до тогочасних Людей Писання: підтверджується саме те, що перебуває в них тепер (مَعَكُمْ). Сам акт заклику втрачає сенс, якщо їхнє Писання — фальсифікат.
Аяти з вимогою до юдеїв прочитати чи виконувати Таурат
3:93:
فَأْتُوا۟ بِٱلتَّوْرَىٰةِ فَٱتْلُوهَآ
У перекладі Михайла Якубовича — 3:93:
Принесіть же Таурат і прочитайте це
Тут викладається суперечка Мухаммада з юдеями про давні харчові заборони. Коран від імені Аллага пропонує вирішити спір зверненням до Тори — тієї Тори, яку можна «принести й прочитати», тобто до актуально доступного тексту.
Це — пряме процедурне визнання наявного на момент спору тексту Тори як підстави для розв'язання спірного (по суті галахічного) питання.
5:68:
قُلْ يَا أَهْلَ الْكِتَابِ لَسْتُمْ عَلَىٰ شَيْءٍ حَتَّىٰ تُقِيمُوا التَّوْرَاةَ وَالْإِنجِيلَ وَمَا أُنزِلَ إِلَيْكُم مِّن رَّبِّكُمْ
У перекладі Михайла Якубовича — 5:68: Скажи: «О люди Писання! Ви не утвердитесь ні в чому доти, доки не будете триматися Таурату та Інджілю, і того, що зіслано вам від Господа вашого!»
Звісно, цей заклик керуватися Торою і тим, «що зіслано вам від Господа вашого» (очевидно, маються на увазі книги Пророків), передбачає наявність у юдеїв у справжній формі того, чим Коран закликає їх керуватися.
Хадис про побивання камінням
Вважаю за найкраще завершити виклад аргументів саме цим.
Це історія про винесення Мухаммадом вироку про побивання камінням за перелюб щодо юдеїв на основі тексту сувою Тори, принесеного юдеями.
У збірнику хадисів Абу Дауда («Сунан Абу Дауда») — одному із шести канонічних сунітських збірників хадисів (Kutub al-Sitta), який зазвичай вважають третім за авторитетністю (після «Сахіх аль-Бухарі» та «Сахіх Муслім») — є хадис 4449 (Sunan Abi Dawud 4449).
Статус цього хадису: хасан (Ḥasan), тобто прийнятного ступеня достовірності, що приймається як довід у релігійно-правовій аргументації.
У цьому хадисі розповідається, як громада юдеїв запросила Мухаммада (очевидно, вже правителя Медини) до бейт-мідрашу (بيت المدراس / bayt al-midrās), звернувшись до нього з проханням винести вирок щодо людини з їхньої громади, яка вчинила перелюб.
Мухаммад просить юдеїв принести Тору. Її приносять. Мухаммад виймає подушку, на якій сидів, і на неї кладе сувій Тори — доволі символічна дія правителя, що демонструє ієрархію авторитету, — кажучи:
آمَنْتُ بِكِ وَبِمَنْ أَنْزَلَكِ
Я увірував у Тебе і в Того, хто зіслав Тебе.
Ідеться тут саме про матеріально наявний сувій — принесений юдеями і покладений Мухаммадом на подушку, — зміст якого Мухаммад використовує для винесення вироку.
І зауважимо головне: тут Мухаммад робить саме те, до чого закликає Коран у 3:93 («Принесіть Таурат (Тору) і прочитайте це») та 5:43 («у них є Таурат (Тора), що містить суд (закон) Аллага»): він вимагає наявний сувій юдеїв свого часу, ставить його символічно вище за себе на знак пошани і на його основі ухвалює судове рішення — тобто поводиться з ним як із чинним зводом божественного права.
Про текст самого Корану
За Абу Бакра (Abu Bakr) — першого халіфа — Зайд ібн Сабіт (Zayd ibn Thabit) за ініціативою Умара (Umar) зібрав фрагменти Корану з «пласких каменів, пальмового листя, лопаток тварин та з пам'яті людей». Ця компіляція зберігалася в Абу Бакра, потім в Умара, потім у його доньки Хафси (Hafsa bint Umar) — однієї з дружин Мухаммада.
За Усмана (Uthman) — третього халіфа — була створена нова стандартизована версія на основі компіляції Зайда. Після цього Усман розіслав копії по провінціях та наказав спалити всі інші версії — зокрема версії, що належали сподвижникам.
Це задокументований історичний факт, який ісламська традиція сама не заперечує. Спалення альтернативних версій підтверджується в найавторитетніших сунітських джерелах — у «Сахіх аль-Бухарі» (хадис 4987) прямо описано, як Усман наказав спалити всі списки, окрім усманської редакції.
Ці «лопатки, пальмове листя та пласкі камені» й ранні манускрипти з текстом Корану мали б зберігатися як священні реліквії. Але вони були знищені.
Знищення першоджерел має вигляд природної дії для тих, хто хоче виключити можливість перевірки.
Чи уявляєте ви собі, щоб археологи знайшли давній пергамент, переписали його текст, а сам пергамент спалили — щоб не було сумнівів у точності передачі його тексту?
Або інший приклад: свідки дали показання, записані в протоколах, потім ці показання зібрано й процитовано в рішенні суду, а первісні протоколи показань суд постановив спалити — щоб не було сумнівів у тому, що написано в рішенні суду. Переконливо?
Збереження першоджерел — лопаток, листя, каменів та ранніх манускриптів — було б природною дією для тих, хто впевнений у точності компіляції. Вони слугували б доказом справжності — саме так євреї зберігали сувої Тори до зношення, а потім ритуально захоронювали їх у ґенізі (genizah), але не знищували.
Ба більше, Усман наказав спалити списки Корану (мусхафи) Убайя ібн Кааба (Ubayy ibn Ka'b) — секретаря Мухаммада, та Абдуллаха ібн Масуда (Abd Allah ibn Mas'ud). При тому, що згідно зі збіркою «Сахіх аль-Бухарі» (хадиси 3758, 3760, 4999) сам пророк Мухаммад наказав мусульманам учити Коран саме в Ібн Масуда та в Убайя. Ранні мусульманські історики (Мухаммад ібн Сад (Ibn Sa'd)) розповідали, що Ібн Масуд не визнавав Зайда, який, на відміну від самого Ібн Масуда, не був схвалений Мухаммадом як авторитет у питаннях тексту Корану, і закликав мусульман ховати свої мусхафи.
Існують достовірні хадиси, наприклад, від Аїші (Sahih Muslim 1452 a) або Умара (Sahih al-Bukhari 6830), де згадуються аяти, які були відомі сподвижникам, але не увійшли до мусхафа Усмана: аят про побивання камінням або аят про грудне вигодовування дорослих. У хадисі Sahih Muslim 1050 Абу Муса аль-Ашарі (сподвижник Мухаммада) розповідає про дві втрачені сури.
Усе це, наскільки я знаю, невідоме більшості сучасних мусульман, і абсолютна більшість їх вірить у те, що текст Тори навмисно спотворено юдеями, а текст Корану — це прямо те, що надиктоване самим Мухаммадом, а не результат роботи колегії, яка знищила першоджерела й альтернативні версії.
Хоча й деякі сучасні ісламські вчені визнають, що Коран не є текстом, надиктованим слово в слово Мухаммадом. Див., наприклад, виступ Shabir Ally, президента Ісламського інформаційного центру (Islamic Information & Dawah Centre International) у Торонто, у якому він говорить, що усманська версія Корану була зроблена за життя сподвижників Пророка як «найкращий виклад того, що вони колективно знали як сподвижники Пророка» («their best representation of what they knew collectively as the companions of the prophet»).
Виходить цікава ситуація.
Для Тори в нас є:
- Масоретська традиція із системою підрахунку літер та слів, розробленою саме для виявлення помилок переписування
- Септуагінта (Septuaginta) — грецький переклад III століття до н. е.
- Сувої Кумрана / Мертвого моря, що показують, що текст відтоді змінився мінімально
- Самаритянське П'ятикнижжя — незалежна традиція з незначними варіаціями
Усе це дозволяє верифікувати текст через незалежні джерела.
Для Корану:
- Усі альтернативні версії знищено, при тому, що їхня наявність у найб лижчих сподвижників Мухаммада задокументована
- Оригінальні фрагменти та записи, які, здавалося б, мали б зберігатися як священні артефакти, — знищено
- Деякі шиїтські авторитети перших століть ісламу самі стверджували, що усманська редакція була сфальсифікована — з неї вилучили аяти, що підтверджують статус Алі
- Ультрафіолетовий аналіз Санаанського палімпсеста у XXI столітті фізично довів наявність інших текстових версій Корану до реформи Усмана
Парадокс полягає в тому, що Тора — яку сучасний мейнстрим ісламу оголошує «спотвореною» — має значно кращу текстологічну базу для верифікації, ніж Коран.
Текст Корану був фіналізований не самим Мухаммадом і навіть не тими, кого сам Мухаммад позначив як уповноважених авторитетів у передачі Корану, а колегією, створеною Усманом, яка знищила всі джерела й альтернативні версії.
Я не стверджую, що текст Корану навмисно спотворено комісією халіфа Усмана, але я хочу показати, що наївне уявлення більшості сучасних мусульман про те, що сучасний текст Корану є буква-в-букву текстом, продиктованим самим Мухаммадом, — надто далеке від реальності.
Так, можна вірити в те, що редакційна комісія, яка склала «Коран Усмана» (Uthmanic codex), прагнула якнайкраще передати зміст проповіді Мухаммада.
Але уявлення про те, що текст Корану — монолітний текст буква-в-букву, надиктований Всевишнім без можливості редакторських помилок, — наперед провальне в теологічному сенсі. Бо наявність будь-яких неточностей, таким чином, спростовує все послання Мухаммада цілком.
Наведемо простий приклад. Аят 9:30:
وَقَالَتِ الْيَهُودُ عُزَيْرٌ ابْنُ اللَّهِ وَقَالَتِ النَّصَارَى الْمَسِيحُ ابْنُ اللَّهِ
Сказали юдеї: «Узайр — син Аллага!» Сказали християни: «Месія — син Аллага!» (переклад українською: Михайло Якубович — 9:30)
Це помилка. У юдаїзмі, історія й теологія якого добре задокументовані, ніколи не було концепції про те, що Ездра (чи будь-яка інша людина) — «син Всевишньог о». Це приписування юдеям ідеї, за аналогією з християнами, якої в юдеїв ніколи не було. Це можна стверджувати з високою мірою впевненості, з огляду на те, що юдейська теологічна традиція з усіма її течіями та суперечками докладно задокументована в письмових джерелах, зокрема в Єрусалимському та Вавилонському Талмуді.
Якщо Коран — це в буквальному (не метафоричному) сенсі точна копія «збереженої скрижалі», що перебуває на небесах, з якої архангел Джибріль брав тексти, що потім у точності записані в земному тексті Корану, то ця одна помилка з Ездрою руйнує всю конструкцію.
Якщо ж Коран — результат роботи редакційної колегії Зайда, що прагнула якнайкраще, хоча й за наявності заперечень інших сподвижників, передати проповідь Мухаммада, то в цій неточності немає нічого страшного — просто помилкове приписування юдеям аналога християнської концепції про «сина Божого», бо хоча ми й розглядаємо текст Корану як джерело божественного одкровення, ми розуміємо, що його передача людьми не може бути цілком позбавлена неточностей. І, зокрема, це місце в Корані показує, що до критики юдеїв, викладеної в Корані, треба, отже, ставитися критично й перевіряти її на відповідність фактам. Це не означає, що вся вона несправедлива, це лише означає, що вона має перевірятися, бо ми знаємо, що вона може містити помилки.
Так, такий підхід до божественного одкровення складніший, оскільки він вимагає залучати людський розум для розуміння сакральних текстів. Але можна припустити, що таким і був задум Всевишнього, який дав людині розум. Ба більше, я б сказав, що людина, яка боїться залучати розум при читанні текстів, що передають божественне одкровення (чи то Коран, чи Тора), — насправді не вірить у нього.
Про використання Тори для прояснення смислів Корану
Сам коранічний текст побудований не як самодостатній, а саме як доповнення до тексту Таурата; він у багатьох випадках посилається на сюжети Тори (Таурат) і не може бути зрозумілий без знання таких — що саме собою є доказом визнання Кораном наявності тексту, який містить справжній Таурат Муси, — він побудований так, що передбачає його наявність.
Коран сам архітектурно передбачає, що попереднє Писання — це перевірочний шар (див. аяти 10:94, 21:7); використання Таурата як герменевтичного ключа для коранічних неясностей — це його власна інструкція.
Зокрема, якщо визнати, що в нас є справжній текст Таурата, то це дає можливість однозначно розв'язати спір: про якого сина йдеться в аятах 37:99-113. Стандартна класична ісламська екзегеза раннього періоду ідентифікувала жертовного сина як Іцхака. Пізніші коментатори, уже прагнучи витлумачити не так, як у юдеїв, інтерпретують це як Ішмаеля. Якщо ж використати Таурат як герменевтичну опору (Bereshit 22), то відповідь стає однозначною: жертовний син — Іцхак.
Цей хід працює не лише на акеда. Він працює на десятки коранічних пасажів про танахічні постаті, де Коран коротко згадує те, що Таурат розповідає розгорнуто. Якщо Таурат — перевірочний шар, то багато незрозумілих місць Корану стають зрозумілими. Таким чином, серйозне читання Корану вимагає звернення до тексту Таурата там, де Коран коротко викладає те, що Таурат викладає розгорнуто.
І такий підхід відповідає ранній ісламській традиції. Ісраїліят (إسرائیلیات — Israʼiliyyat) — цілий жанр раннього тафсиру (tafsīr) — традиції тлумачення Корану, де тлумачі зверталися до юдейських джерел саме з цією метою. Згодом із політичних причин іслам відійшов від цієї традиції, але, як видно з результатів нашого дослідження, є підстави до неї повернутися.
Висновки
(1) Виходячи із самого тексту Корану, Коран є підтверджувальним (مُصَدِّقًا — musaddiqan) щодо Таурата, який був наявний у народу Ізраїля в момент зіслання Корану.
(2) Спотворення Таурата (Тори) — тахріф (تحريف), про яке йдеться в Корані, передбачає спотворені тлумачення, але не спотворення самого наявного тексту Таурата.
(3) Загальноприйняте нині в мусульман і таке, що є одним із чинників релігійного конфлікту, уявлення про те, що злокозненні юдеї навмисно сфальсифікували текст Тори, — суперечить прямому тексту Корану та первісній ісламській традиції й має бути відкинуте ісламом.
(4) Таурат, тобто Тора/П'ятикнижжя, має бути визнаний нарівні з Кораном основоположним текстом коранічної традиції, і, зокрема, основою для тлумачення (тафсир) Корану, розв'язання питань, що стосуються Єрусалима та Святої Землі, змісту танахічних (вони ж давньоісламські) пророцтв, відносин ісламської умми та народу Ізраїля.
(5) Викладена позиція має стати ключовою в ізраїльсько-мусульманському діалозі та одним з елементів побудови миру на Близькому Сході, який можливий не інакше як наслідок розв'язання проблемних релігійних питань.
Посилання
Агеєв, Віктор. Аль-Акса. Що таке «мечеть Аль-Акса», згадувана в Корані?
Islam Q&A: Have the Torah and Gospel Been Changed?
Joseph A Islam, 'Between His Hands' Or 'Before It' (ma bayna yadayhi) // quransmessage.com
Between the Hands or Having Authority Over (ma bayna yadayhi) // Prima Quran
The Qur’an charges oral corruption of the previous revelations // Prima Quran
Gordon Nickel, Narratives of Tampering: Highlighting the Boundaries of Falsification in Qur'anic Commentary (2009)
Camilla Adang, в Muslim Writers on Judaism and the Hebrew Bible (1996)
Sayyid Ahmad Khan, Mohomedan Commentary on the Bible (Tabyin-ul-Kalam) (between 1862 and 1865)