Еквівокація, або що таке «Держава Палестина»
В логіці, еквівокація — це помилка або омана, що полягає у називанні різних речей одним і тим самим терміном у межах одного процесу аргументації.
Такий прийом інколи використовується в прикладній юриспруденції, наприклад, коли одне й те саме найменування застосовуєть ся до кількох юридичних осіб, які можуть мати різний статус (комерційний чи неприбутковий) або зареєстровані в різних юрисдикціях. І, наприклад, певні права, що належать одній юридичній особі (ліцензія, страховка тощо), використовують для іншої юридичної особи з тією ж назвою.
На такому самому обмані ґрунтується діяльність так званої «Держави Палестина», зокрема її участь у процесі в Міжнародному кримінальному суді (справа ICC-01/18 “Ситуація в Палестині”)
Суть цього обману полягає в тому, що термін «Держава Палестина» використовується для позначення різних утворень, яким (поки що успішно) намагаються надати вигляду чогось єдиного і тотожного.
Ми вже писали про поняття “міжнародна правосуб’єктність” (international legal personality) у тексті “Як усунути Російську Федерацію з ООН” (“How to expel the Russian Federation from the UN”), де ми показували, що РФ і СРСР — різні суб’єкти міжнародного права (subjects of international law).
Тут є два утворення, які намагаються змішати:
(1) Держава Палестина, проголошена в Алжирі 1988 р.
Декларація незалежності
З 12 по 15 листопада 1988 р. в Алжирі відбулася 19-та надзвичайна сесія Палестинської національної ради (Palestinian National Council) — органу Організації визволення Палестини (Palestine Liberation Organization).
Цю сесію сама рада назвала (див. the Political Communiqué of the Palestine National Council of 15 November 1988) «Сесією Інтифади» (“the session of the intifadah”).
«Інтифада» означає повстання палестинських арабів проти Ізраїлю, що почалося в грудні 1987 р. Сам термін «інтифада» виник одночасно з появою організації Хамас (Hamas) (заснована в 1987 р.), яка вперше використала його для позначення повстання в одній із своїх перших заяв 11 грудня 1987 р. (див. Arabic Wikipedia on the first intifada).
15 листопада на «сесії Інтифади» в Алжирі Ясір Арафат (Yasser Arafat) проголосив Палестинську декла рацію про незалежність (Palestinian Declaration of Independence, араб. إعلان الاستقلال الفلسطيني) (див. the Political Communiqué of the Palestine National Council and the Declaration of Independence of 15 November 1988, а також текст Декларації арабською мовою).
У Декларації проголошувалося таке:
Національна рада від імені Аллаха та від імені палестинського арабського народу оголошує про створення Держави Палестина на нашій палестинській землі зі столицею у Святому Єрусалимі (Аль-Кудс Аш-Шаріф).
فإن المجلس الوطني يعلن، باسم الله وباسم الشعب العربي الفلسطيني قيام دولة فلسطين فوق أرضنا الفلسطينية وعاصمتها القدس الشريف.
The National Council declares, in the name of Allah and in the name of the Arab Palestinian people, the establishment of the State of Palestine on our Palestinian land, with its capital in Holy Jerusalem (Al-Quds Ash-Sharif).
Територія
У Декларації явно згадується лише столиця проголошеної «Держави Палестина» (Святий Єрусалим), проте кордони «палестинської землі», тобто території проголошеної держави, яку мала на увазі Організація визволення Палестини, не були визначені чітко.
Територія Мандату Ліги Націй на Палестину (Mandate for Palestine) охоплювала також землі, що лежали між річкою Йордан та східним кордоном Палестини (“territories lying between the Jordan and the eastern boundary of Palestine”), на яких 1946 р. було створено Хашимітське королівство Трансиорданія (нині Йорданське Хашимітське Королівство).
Але ОВП (ООП), що оголосила себе представником «палестинського народу», завжди ретельно уникала згадувати, що Йорданія також розташована в Палестині.
Висновок про те, що таке «палестинська територія» у розумінні ОВП, можна зробити на підставі емблеми цієї організації, на якій, власне, й зображена «Палестина» в їхньому баченні, тобто це виключно територія Ізраїлю:
У такому ж вигляді ця карта присутня на емблемах провідних організацій «Першої інтифади», а саме на емблемі Хамас:
Палестинський ісламський джихад (Palestinian Islamic Jihad):
Демократичний фронт визволення Палестини (Democratic Front for the Liberation of Palestine):
Народний фронт визволення Палестини (Popular Front for the Liberation of Palestine):
Однак, попри те, що ООП була лідером «Інтифади», вона не контролювала жодну частину території, яку мала намір захопити в ході повстання.
Уряд
9 грудня 1988 р. представник ООП при ООН передав Генеральному секретареві ООН листа, до якого було додано «Декларацію про формування тимчасового уряду Держави Палестина» (“Declaration of the formation of the provisional Government of the State of Palestine”), ухвалену ООП на тій самій «Сесії Інтифади» 15 листопада 1988 р., де було записано:
«Тимчасовий уряд Держави Палестина буде сформовано якомога скоріше, залежно від обставин та розвитку подій».
“A provisional Government shall be formed for the State of Palestine as soon as possible, in accordance with circumstances and the evolution of events.”
За наявними відомост ями, 2 квітня 1989 р. Центральна рада ООП обрала Ясіра Арафата президентом Держави Палестина, а Фаруха Каддумі (Faruq al-Qaddumi) — її міністром закордонних справ.
“On April 2, 1989, the PLO's Central Council unanimously elected Arafat president of the self-proclaimed Palestinian state and designated Faruk Qaddumi as foreign minister ...”
(Tom Lansford, Political Handbook of the World 2014, стор. 1628. CQ Press, березень 2014.)
Наскільки відомо, надалі не відбувалося жодних призначень на посади президента чи міністра закордонних справ, і після смерті Ясіра Арафата та Фаруха Каддумі, відповідно, нових призначень на ці пости не було.
Дипломатичне визнання
На момент проголошення «Держави Палестина» держави Ліги арабських країн (за винятком Єгипту) та Радянський Союз не визнавали Державу Ізраїль. І вже до кінця 1988 р. «Державу Палестина» визнали (див. Держави, що визнають незалежність Держави Палестина, Diplomatic recognitions) понад 80 держав — переважно арабських і мусульманських, а також Радянський Союз та його сателіти. До 1994 р. «Держава Палестина» отримала дипломатичне визнання від 95 держав.
Статус в ООН
29 листопада 2012 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 67/19 «Статус Палестини в ООН» (див. повний текст Status of Palestine in the United Nations), у якій, зокрема, посилаючись на:
(a)
«резолюцію від 15 грудня 1988 р., яка, серед іншого, визнала проголошення Держави Палестина Палестинською національною радою 15 листопада 1988 р. і вирішила використовувати в системі ООН позначення “Палестина” замість позначення “Організація визволення Палестини”».
“resolution 43/177 of 15 December 1988, by which it, inter alia, acknowledged the proclamation of the State of Palestine by the Palestine National Council on 15 November 1988 and decided that the designation ‘Palestine’ should be used in place of the designation ‘Palestine Liberation Organization’ in the United Nations system”
(b)
«Виконавчий комітет Організації визволення Палестини відповідно до рішення Палестинської національної ради наділений повноваженнями та відповідальністю (A/43/928) тимчасового уряду Держави Палестина».
“the Executive Committee of the Palestine Liberation Organization, in accordance with a decision by the Palestine National Council, is entrusted with the powers and responsibilities of the Provisional Government of the State of Palestine” (A/43/928)
(c)
«132 держави-члени ООН визнали Державу Палестина».
“132 States Members of the United Nations have accorded recognition to the State of Palestine”
вирішила надати «Державі Палестина» статус держави-спостерігача в ООН (observer State status in the United Nations).
Тут варто відзначити, що, всупереч поширеній думці, Статут ООН не передбачає такого статусу, як “держава-спостерігач”, а Генеральна Асамблея не має повноважень надавати такий статус, оскільки наділення держави навіть частиною прав держави-члена ООН в обхід процедури, передбаченої Статутом, порушує Статут ООН.
10 травня 2024 р. ГА ООН ухвалила резолюцію A/RES/ES-10/23, якою в обхід Статуту ООН надала на «виняткових підставах» (“on an exceptional basis”) додаткові права «Державі Палестина» в ГА ООН. На підставі цієї резолюції «Держава Палестина» (а насправді ПНА), не будучи членом ООН, почала подавати в ГА проєкти резолюцій ООН, зокрема проєкт із вимогою до Ізраїлю протягом 12 місяців піти з «окупованої палестинської території».
(2) Палестинська національна адміністрація (Palestinian Authority)
Палестинська національна адміністрація (Palestinian Authority) була створена відповідно до Угоди про сектор Газа і район Єрихону (Agreement on the Gaza Strip and the Jericho Area), підписаної 4 травня 1994 р. в Каїрі між Урядом Держави Ізраїлю та Організацією визволення Палестини (їх представниками виступили відповідно Іцхак Рабін і Ясір Арафат).
Цю угоду незабаром замінила Тимчасова угода щодо Західного берега та сектора Газа (відома як Осло ІІ)
(Israeli-Palestinian Interim Agreement on the West Bank and the Gaza Strip (a.k.a. “Oslo II”)), підписана 28 вересня 1995 р. між Урядом Держави Ізраїль та ООП (відповідно до п. 2 ст. XXXI).
Варто зазначити, що на той час Ясір Арафат був головою ООП, а також «президентом» «Держави Палестина», проголошеної 1988 р. в Алжирі, проте стороною угод з Ізраїлем виступала саме ООП, а не «Держава Палестина».
Зміст угод Осло повністю суперечить ідеї про існування на території Ізраїлю держави Палестина, проголошеної ООП у 1988 р. в Алжирі, і юридично означав визнання Організацією визволення Палестини Держави Ізраїль та законності її влади над цією територією.
Ст. I Осло ІІ зазначає, що уряд Ізраїлю передає частину повноважень на території автономії органам автономії, а решту продовжує здійснювати:
«Ізраїль передасть повноваження й обов’язки, визначені в цій Угоді, від ізраїльського військового уряду та його Цивільної адміністрації Раді відповідно до цієї Угоди. Ізраїль продовжить реалізовувати повноваження й обов’язки, що не передані таким чином»
«Після утворення Ради Цивільна адміністрація на Західному березі буде розпущена, а ізраїльське військове командування буде відкликане. Відкликання військового командування не заважатиме йому здійснювати повноваження й обов’язки, не передані Раді».
“Israel shall transfer powers and responsibilities as specified in this Agreement from the Israeli military government and its Civil Administration to the Council in accordance with this Agreement. Israel shall continue to exercise powers and responsibilities not so transferred.
After the inauguration of the Council the Civil Administration in the West Bank will be dissolved, and the Israeli military government shall be withdrawn. The withdrawal of the military government shall not prevent it from exercising the powers and responsibilities not transferred to the Council.”
Тобто зміст цих статей не залишає сумнівів у тому, що територія, на якій створюються органи самоврядування автономії, загалом і надалі лишається під владою Ізраїлю, і ООП із цим погоджується. А створювані інституції цілком чітко визначено як «органи самоврядування» (Palestinian self-government).
І найголовніше (п. 5 (a) ст. IX Осло ІІ):
«Рада не має повноважень і відповідальності у сфері зовнішніх зносин, що охоплює заснування за кордоном посольств, консульств або інших видів дипломатичних місій чи представництв або дозвіл на їх заснування на Західному березі чи в Секторі Газа, призначення або допуск дипломатичного та консульського персоналу й виконання дипломатичних функцій».
“the Council will not have powers and responsibilities in the sphere of foreign relations, which sphere includes the establishment abroad of embassies, consulates or other types of foreign missions and posts or permitting their establishment in the West Bank or the Gaza Strip, the appointment of or admission of diplomatic and consular staff, and the exercise of diplomatic functions.”
Також можна відзначити, що Осло ІІ передбачало самоврядування «відповідно до демократичних принципів», зокрема прямі й вільні вибори органів самоврядування. Проте на практиці відбулися збройні сутички бойовиків ворогуючих угруповань (ФАТХ і ХАМАС), у ході яких вони вбивали політичних опонентів, і таким чином вирішували, хто й які частини автономії контролює (нині Газу контролює ХАМАС, Західний берег — ФАТХ, вибори не проводяться ні там, ні там).
Територія
Територія, на якій ПНА здійснює самоврядування, ви значена угодами Осло.
Місто Єрусалим, проголошене колись «Державою Палестина» своєю столицею, не входить і ніколи не входило до території, на якій функціонує ПНА.
Органи управління
Органи управління ПНА визначені угодами Осло. І з юридичного погляду це зовсім не ті органи, які були створені у 1988 р. у проголошеній «Державі Палестина».
Міжнародне визнання і статус в ООН
ПНА, створена 1994 р., юридично ніколи ніким не визнавалася як самостійна держава (згідно з положеннями угод Осло це й неможливо), і не отримувала жодного особливого статусу в ООН.
Відповідні визнання та статус в ООН стосувалися проголошеної 1988 р. в Алжирі «Держави Палестина».
Організація визволення Палестини
У питанні про відмінність між проголошеною 1988 р. в Алжирі «Державою Палестина» і створеною згідно з угодами Осло Палестинською національною адміністрацією слід згадати також «зв’язуючу ланку» між ними — це Організація визволення Палестини.
Саме ООП у 1988 р. в Алжирі проголосила «Державу Палестина», і саме ООП підписала згодом угоди Осло.
ООП проголосила початок своєї діяльності в
Палестинській хартії (Palestinian National Covenant / Palestinian National Charter)
(الميثاق الوطني الفلسطيني)
28 травня 1964 р.
22 листопада 1974 р. резолюцією ГА ООН A/RES/3237 (XXIX) ООП було запрошено брати участь у сесіях і роботі Генеральної Асамблеї як «спостерігач».
Статус «спостерігача» в ГА ООН для організації також порушує норми Статуту ООН, який не передбачає участі в роботі ГА ООН організацій, що не є державами. Але ГА ООН присудила такий «статус» цілому ряду організацій різного рівня серйозності: від «Міжнародного комітету Червоного Хреста» (International Committee of the Red Cross) та Ради Європи (Council of Europe) до «Міжнародної мережі з вирощування бамбука і ротанга» (International Network for Bamboo and Rattan).